Категорія: Е

Ефіцилін — власна назва лікарського препарату, антибіотика з групи пеніцилінів, що використовувався у медицині.

Ефірсульфонат — хімічна сполука, що є ефіром сульфонової кислоти, утворена заміною гідроксильної групи (-OH) сульфогрупи на органічний радикал; солі та естери сульфокислот загальної формули R-SO₂-OR’.

1. Рослина, що містить ефірні олії та використовується для їх отримання (наприклад, лаванда, м’ята, троянда).

2. Застаріла назва для представників родини зонтичних (окрім борщівника), які містять ефірні олії.

Ефіроманія — патологічна залежність від вдихання летких органічних сполук, зокрема ефіру, що викликає стан сп’яніння та ейфорії.

1. Людина, яка страждає на ефіроманію — патологічну залежність від вдихання паралітичних (летких) наркотичних речовин, зокрема ефіру.

2. (У ширшому сенсі) Особа, що має навичку або пристрасть до вживання ефіру чи інших інгалянтів з метою отримання наркотичного сп’яніння.

Ефіроліз — власна назва технологічного процесу, метою якого є розщеплення (деструкція) складних ефірів на складові компоненти, зокрема на спирти та карбонові кислоти або їх солі, зазвичай шляхом гідролізу.

Ефірокислота — органічна сполука, що одночасно містить у своїй молекулі карбоксильну (-COOH) та ефірну (-O-) функціональні групи; може розглядатися як похідна одночасно карбонової кислоти та етеру.

1. Абстрактна властивість, що характеризує щось надзвичайно легке, повітряне, ніжне, майже невловиме або неземне; здатність справляти враження невагомості та прозорості.

2. У філософії та релігії — природа чи сутність ефіру (у давніх уявленнях — п’ятий елемент, тончайша субстанція, що заповнює небесний простір); небесність, надматеріальність.

3. У мистецтві та літературі — якість, що передає відчуття легкості, духовності, відірваності від земного, часто пов’язана з образами небесного, ефіру чи духу.