Словник Української
1. архт. Злагоджене поєднання складових елементів у цілісну структуру; мист., літ. організація художнього твору, його композиційна побудова. Як зазначено в «Історії української літератури» (1954), письменник Панас Мирний прагнув психологічної достовірності, стройної архітектоніки твору, взаємозв’язку дій персонажів, а також чистоти й народності мовлення.
2. геол. Загальна схема геологічної будови земної кори чи певної її ділянки.
Прикметник, що описує те, що має безпосереднє відношення до архітектоніки або пов’язане з нею.
Архітектор — це особа, яка має фахову освіту та спеціалізується на архітектурі; також — будівничий. У художній літературі це слово вживається, наприклад, для опису фахівців, що приїжджали планувати розвиток села, обмірковуючи напрями його розширення та типи будівель для його забудови (за твором О. Вишні). Також воно використовується для передачі мрії героїні стати цією професіоналкою, яка формувалася з ранніх років (за твором Л. Донченкової).
Фемінітив від слова «архітектор», що позначає жінку, яка професійно займається архітектурою.
Це прикметникове слово, що стосується архітектора або пов’язане з ним.
Архітектура — це галузь мистецтва, що охоплює створення проектів, зведення та художнє оформлення споруд; іншими словами, будівельне мистецтво. Як приклад: інженер із Чернігова має намір дослідити вплив українського стилю в давній архітектурі. Також відомо, що в Єгипті будівельне мистецтво досягло високого рівня розвитку.
Цим терміном також позначають характер або стиль будівлі. Наприклад, один із схилів гори Соколиці нагадує величний храм класичної архітектури. Крім того, загальні риси візантійської архітектури визначаються вдосконаленням купольної системи перекриттів.
Прикметник, що описує те, що належить до архітектури або пов’язане з нею. Наприклад, у старших класах школи я остаточно визначилася, що буду вступати на архітектурний факультет (Донч., V, 1957, 329). Також архітектурною довершеністю може вражати будівля, як-от дім Черниші (Гончар, III, 1959, 136).
Архідиякон — це чоловіче ім’я, що позначає старшого диякона, який виконує служіння при митрополиті.
Як приклад використання: у творі “Козацького роду…” (1958, с. 551) Ільченка згадується, що архідиякон із сирійського міста Алеппо у своїх записах згадував про хоральний спів київського зразка, що лунав у Кремлі.
Архієпископ — це чоловічий церковний сан, що займає проміжне положення в ієрархії між єпископом та митрополитом.
Також це назва священнослужителя, який обіймає цю високу духовну посаду.
У художньому тексті слово може вживатися і в переносному значенні для позначення керівника: “Взнав про приїзд посольства і архієпископ — глава новгородського уряду” (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 196).
Властивий архієпископові або той, що до нього безпосередньо належить.