буян

1. (історичне) Відкрита, висока площа в давньоруських містах, де відбувалися віча, народні збори та громадські події.

2. (історичне, переважно у північних говірках) Великий торговий майдан, базар, торжище, часто пристань для розвантаження товарів.

3. (поетичне, застаріле) Відкрите, вітряне місце, простора рівнина або водний простір (море, річка), де гуляє вітер і буяє стихія.

4. (переносне значення, розмовне) Людина буйного, задиристого, нестриманого характеру, скандаліст, хвалько.

Приклади вживання

Приклад 1:
По цих жовтих застілках осені місто вступало в смугу свого буян­ня, прокидаючись після літньої сплячки. Гарячкове розпочинались культосвітні, клубні й театральні сезони, ожива­ли всілякі учені й півучені товариства, вертаючись в особі своїх членів з відпустки та будинків для спочинку.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”

Частина мови: іменник (однина) |