Словник Української Мови
Буква
1. Розповідь про реальні події, випадок із життя, що дійсно трапився; переказ справжньої події, билина.
2. У фольклористиці: жанр усної народної прози, коротка розповідь, що подає випадок, подію, свідком або учасником якої був сам оповідач або його знайомі; розрізняють бувальщини-меморати (спогади) та бувальщини-фабуляти (вигадані сюжети, подані як реальні).
Приклад 1:
Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать. Отак пишіть.
— Невідомий автор
Приклад 2:
I тодi несподiвано сказала Татьяна — i несподiвано, нiби не вона, з легким вiдтiнком болю: — Думаю от про що: жила-була дiвчина — це казка-бувальщина — росла, пiдросла, ходила в гiмназiю, училась, училась i ще училась. Нарештi вийшла з гiмназiї з золотою медаллю.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”
Приклад 3:
З ориґінальних творів перейшли сцену: Квітки-Основ’яненка “Маруся” (3) та “Сватання на Гончарівці” (2), Котляревського “На- талка Полтавка” (3), “Москаль-чарівник” (4); Шевченка “Назар Сто- доля” 11 (2), з дрібніших – А. Янковського “Покійник Опанас” (3), A. Вельсовського “Бувальщина” (2), B. Дмитренка “Кум – мірош- ник”, або “Сатана в бочці”* (1), А. Є. Ващенка-Захарченка “Один порадував, а другий потішив” (1). З перекладних грали: Й. Коже- ньовського “Верховинці” (2) та “Майстер і челядник” (1), перерібку з французького “Адам і Ева” самого Бачинського (3) та “Козак і охотник”, перерібку І. Вітошинського* з музикою М. Вербиць- кого (1), “Сватання на вечерницях” (з поль. — Невідомий автор