бутинник

1. (історичне) Учасник селянського повстанського руху — бу́нти — на Правобережній Україні в другій половині XVIII століття, спрямованого проти кріпосницького гніту польської шляхти.

2. (переносне) Повстанець, бунтар, людина, яка активно виступає проти встановленої влади або соціальної несправедливості.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |