бурмило

1. (історичне) Великий дзвін, найбільший у групі дзвонів, який має низький, басовий тембр; також застаріла назва самого низького, басового голосу в хорі.

2. (переносне значення, розмовне) Про повну, огрядну людину або про того, хто говорить дуже голосно, басовито.

Приклади вживання

Приклад 1:
1853 Вовк і Кундель Бурмило Кундель вирвався на луг — На волі трохи погуляти, Бо остогид йому ланцюг, Обридло в курені лежати. Піткнувсь у чагарник… Коли глядить — Назустріч Вовк біжить.
— Котляревський Іван, “Енеїда”

Частина мови: іменник (однина) |