Словник Української Мови
Буква
1. Організований збройний виступ, повстання проти законної влади або існуючого державного ладу з метою його повалення.
2. Масовий протест, відкрите непокора, виступ проти керівництва, встановлених порядків або соціальної несправедливості.
3. (переносне значення) Різкий, емоційний прояв непокори, несхвалення, протесту проти чого-небудь; вибух обурення.
4. (застаріле) Велика кількість однорідних предметів, зв’язаних або складених разом; зв’язка, в’язка (наприклад, бунт сіна, бунт цегли).
Приклад 1:
Уважно перечитавши нещодавно інтерв’ю з Михайлом Горинем у виданому в Польщі збірнику «Бунт покоління: Розмови з українськими інтелектуалами», я мимоволі замислилася над тим, наскільки різними були наші шляхи до зустрічі в одній «щопті» інакодумців. Різне середовище, різні традиції, звичаєві й виховні стереотипи, зовсім відмінне ідеологічне «повітря», непорівнянні життєві колізії — і раптом зустріч на вітрах історії і суспільного оновлення, взаємовіднайдення, єднання, утворення спільноти.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
В 1918 p. — головнокомандуючий військами Східного фронту, але зрадив Радянській владі і підняв 10—11 липня 1918 p. бунт у Симбірську. Був убитий при арешті.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
— Та добре, добре, а поки що… — Це буде бунт. Ще там загнати конi у спаш на панське, вивезти нишком деревину iз лiсу, закинути вершу у панський ставок — але бунтувать проти пана цiлим селом, на се нема згоди.
— Самчук Улас, “Марія”