Словник Української Мови
Буква
1. Графічний знак, що позначає звук мови (фонему) або групу звуків і є елементом абетки (азбуки) певної писемності.
2. Письмовий, друкований або зображений іншим способом знак такої графеми.
3. Пряме, точне, незмінне слідування тексту, правилу, інструкції тощо (використовується переважно у виразах «дотримуватися букви закону», «тлумачити букву договору»).
Приклад 1:
Та й буква «З», блаженної совєтської пам’яті, відчутно діє, — за ними, зетниками, не поступишся. Треба бути дуже імкливим, нишпорним, спритним.
— Невідомий автор
Приклад 2:
Червоноармiєць старанно виводив лiтеру й сказав незадоволено: — Клята буква. Нiяк не пишеться.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”
Приклад 3:
Виходить буква «ги», бо схожа… Хочу оце письмо додому. Марiя сiла допомагати.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”