бухикання

1. Дія за значенням дієслова “бухикати” — вироблення характерних звуків (глухих, коротких поштовхів повітря) при закладеному носі, наприклад, під час плачу або від хвороби.

2. Власна назва (категорія: термін) — специфічний спосіб вокалізації, характерний для деяких видів тварин (наприклад, оленів, лосів) під час періоду гону (шлюбного періоду); рев, кличання.

Приклади вживання

Приклад 1:
Ті, хто перекаш-лювались, ховали роти в шапки чи в пригорщі, та все одно: їхнє застуджене бухикання було в поляків під носом! І ось, не сподіваючись від самого себе, навстріч козакам закашляв і Януш: я, мовляв, свій, свій, і нічого не бійтесь… Козацьке бухикання притихло.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”

Частина мови: іменник (однина) |