Словник Української Мови
Буква
1. Виступаюча частина обличчя над очною ямкою, вкрита волоссям; надбрівна дуга.
2. Верхній край яру, канави, кювету, окопу або іншого заглиблення в землі.
3. У техніці — виступ, ребро, грань на поверхні деталі, що обмежує її в поперечному напрямку.
4. У дорожньому будівництві — вузький смуговий посад або спеціально облаштована ділянка узбіччя, що відокремлює проїзну частину від смуги зелених насаджень або тротуару.
Приклад 1:
Аж баба хліб бровку шпурнула І горло глевтяком заткнула, То він за кормом і погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попід рукою, Тихенько од бровка убравсь. Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсім на інший світ; Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд, Там тілько тумани великі, Там чутні жалобнії крики, Там мука грішним не мала, Еней з Сівіллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була.
— Самчук Улас, “Марія”