1. Дзвінкий, але негучний звук, що виникає від удару по металевих предметах або струнах музичного інструмента; дзенькіт.
2. Перен. Невиразна, тиха, ледве чутна мелодія або наспів.
бренькіт
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Чути було лише, як порипують стиха черевики Івана Семеновича та чийсь притишений голос за стінкою наспівує з притиском під бренькіт гітари: Сиграйтє мне паж-жалуйста разлуку, Знать, мілую другую он знайшол… — Тек-с… — немов прокинувся Писаренко. — Поговорили… І, дивлячись собі під ноги, промовив шорстко й зло: — А ти справді-таки хворий… Та тільки помилився професор: не та в тебе недуга… — Кінчай, — опустив важкі, набряклі повіки Іван Семенович і, наче пірнаючи кудись глибоко, стомлено опустився на провалену канапу поруч Куниці.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |