брех

Приклад 1:
На со­ба­чу брех­ню вибігла з ха­ти мо­ло­да, як дівчи­на, мо­ло­ди­ця – ни­зенька, че­пур­ненька, та й по­ча­ла гу­ка­ти на со­ба­ку. Со­ба­ка одбіг на вго­род та ска­ву­чав.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
За­раз наш Ула­со­вич i став бре­ха­ти, бо ста­рi лю­ди ка­жуть: тiльки що ще за­ду­маєш сва­та­тись, то й ста­неш за­раз бре­ха­ти, i що без брех­нi нi жо­ден чо­ло­вiк не сва­тав­ся. От­же ж то сот­ник i.ка­же, що бу­цiм­то йо­му тре­ба бра­гу для во­лiв най­ня­ти на зи­му (а ще де та й зи­ма?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Друга бу­ла Хим­ка Ря­бо­ко­би­ли­ха, стар чо­ло­вiк, за­ми­ра­ла на своїм вi­ку; i вже ко­ли в ко­го що про­па­де, то й не ду­май iти до во­рож­ки; во­на са­мiй умi­лiй брех­ню за­дасть, а ска­же на то­го, на ко­го хо­че та на ко­го сер­ди­та. А їй як не вi­ри­ти, ко­ли во­на, за­ми­рав­ши, ба­чи­ла, яке на тiм свi­тi є му­че­нiє i зло­дi­якам, i та­баш­ни­кам, i бре­ху­нам, i мандрьохам; так бу­ло ко­го i до ра­ту­шi при­ве­дуть, пiй­мав­ши на бак­шi з огiр­ка­ми або у ко­мо­рi з са­лом, та ко­ли Хим­ка ска­же, що не вiн вкрав, то бу­ло за­раз i пус­тять та приньма­ються за то­го, на ко­го Хим­ка ска­же, хоч йо­го тог­дi i у се­лi не бу­ло.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”