Древослів

Словник Української Мови

божище

Буква

1. У давньослов’янській міфології — божество, ідол, язичницький бог; часто вживається зневажливо або іронічно щодо чужого, несправжнього бога.

2. Переносно, книжн. — могутня, велична або грізна природна стихія або явище, що сприймається як надприродна сила (наприклад, мороз, буря, вогонь).

3. Рідко, у розмовній мові — про людину, яка має величезну фізичну силу або владу, велетень (часто з відтінком іронії або перебільшення).

Приклади вживання слова:

божище

Приклад 1:
Кілька типів з оленячими і бичачими рогами на головах, підтанцьовуючи, виносять на середину кімнати священний повстяний килимок (у нас об такі ноги витирають), а перед ним, разом із фінальними екстазами співу («золотої германійської брами дай нам пропливти великим рибою»), задля суцільного захвату виставляють погруддя: золочена бронза в дещо збільшених ПЕРВЕРЗІЯ ЗО пропорціях (щодо природних, ясна річ), і я розумію так, що то їхнє божество, божище, божисько, — ліпше сказати, якийсь чи то пітекантроп, чи будда, чи німецький філософ- матеріяліст, він же Сторож Германійської Брами, або ж Еґір, Ґрунґнір і Фафнір 1, вартовий заклятого саду… Усі присутні, крім мене, врочисто вклякли перед його божистою з’явою. Коли ж і я забаг опуститися на коліна, то дівчата, всі чотири мої наглядачки, просто не дали мені цього зробити, хапаючи мене звідусіль за все на світі.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Більше записів