бойчук

1. Прізвище українських художників-монументалістів, братів Тимофія (1896–1937) та Миколи (1891–1942) Бойчуків, засновників власного художнього напряму — «бойчукізму», що поєднував традиції візантійського та давньоруського мистецтва з сучасними темами.

2. Представник або послідовник художньої школи (бойчукізму), започаткованої братами Бойчуками.

3. (переносно) Учень або вихованець Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у 1920–1930-х роках, де викладав Тимофій Бойчук.

Приклади вживання

Приклад 1:
Життя людей у всіх його барвах і лініях і в четвертому вимірі, що не дається схопити оком, лиш звучить у серці, воскрешаючи те, що не вкладається в геометричні лінії чи фізичні кольори, — думи, радість, печаль… Печаль… Андрій листає велику книгу… І повстають у ній образи живих людей — обличчя його сучасників, позначених тією ж божою іскрою, які ту книгу доповнили — книгу людської величі… Ось вони посміхаються — його знайомі й незнайомі, друзі й приятелі… Анатоль Петрицький — химерний дивак, велика дитина, незрівнянний майстер перевтілення людської душі в фарбах і лініях… Але печаль повстає за цим: за цим іде шерега мучеників, митців-мучеників… Іван Падалка — підстрижений «під миску», модернізований запорожець, геніальний графік і стиліст… Бойчук… Врона… — Невідомий автор

Частина мови: іменник (однина) |