Древослів

Словник Української Мови

боголюбець

[boɦoljubɛt͡sʲ] Іменник

Буква:Б

Значення

  1. (Релігія) –

    Людина, яка глибоко шанує Бога, віддана релігійному життю; побожна, богобоязлива людина.

  2. (Історія) –

    (істор.) Назва ченців-переписувачів у Боголюбському монастирі поблизу міста Володимира (XII–XIII ст.), які переважно займалися копіюванням та упорядкуванням церковних книг.

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. боголюбець, р. боголюбця, д. боголюбцеві, з. боголюбця, о. боголюбцем, м. боголюбцеві, к. боголюбцю

Більше записів