богослов’я

1. Систематизоване вивчення, тлумачення та викладання віровчення певної релігії, зокрема християнства, що включає догматику, моральне вчення, обрядовість та інші аспекти.

2. Наукова дисципліна, що досліджує Бога, божественне, релігійні вірування та практики, їх теоретичне обґрунтування і вираження в доктринах; теологія.

3. Навчальна дисципліна у духовних навчальних закладах (семінаріях, академіях, університетах), що об’єднує комплекс наук про релігію та підготовку служителів культу.

Приклади вживання

Приклад 1:
Звідси, виводив він, буває,, що один і той же життєвий стан одного прикрашає, а іншого проклинає; одного воєнний сан прославляє, а іншого соромить; одного царський вінець прикрашає благословенням, славою, безсмеертям, а іншого скидає у суцільну пітьму з прокляттям імені його;; одного богослов’я робить світочем світу, володарем сердец ь, славшим без слави, почесним без поче стей, а іншого – дурисвітадм, лицеміром, високомудруючим брехуном; одного навчання виваищило до небес, а іншого звело у пекло; 15 одному суддівство дал сю ім’я благодатного, а іншому – розбійника; одному посада начальника на похвалу і честь, а іншому – на хулу й ганьбу; одіного чернецтво освітило, а іншого очорнило й згубило навіки… Таке правдиве, але для бгагатьох колюче вияснення неза баром накликало на нього ху.лу. Брехня й порок озброїли на нього свої знарядд я в багатьом особах.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |