Словник Української Мови
Буква
1. Комаха ряду богомолоподібних з видовженим тілом, передніми ногами, пристосованими для хапання здобичі, та звичкою завмирати в характерній позі, схожій на молитву; представник родини Mantidae.
2. Релігійний аскет, подвижник, який присвятив себе служінню Богові через постійну молитву та суворе життя (застаріле або книжне значення).
Приклад 1:
Та не від того, що Яків здумав червоною хною фарбувати йому гриву, а рвонувся від того, що в нього з-під морди вискочив зелений із крильцями коник-богомол. Від переляку коня злякався і Шийка, і тремтливими поглядами вони провели недалекий зелений політ богомола над лепехою.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”