Словник Української Мови
Буква
1. Явище, коли світло нерівномірно відбивається від поверхні, створюючи миготливі, мерехтливі відблиски; мерехтіння, виблискування.
2. (перен.) Ефектне, привертаюче увагу зовнішнє вираження чого-небудь, часто без глибини змісту; зовнішній блиск, пишність.
Приклад 1:
Від Докії і лепехи вітер перевітрився на той берег ріки, припав до степу з розгону й погнав його між могилами в блискотіння — ковила засивіла сивіше. Заки негода не розходилася, завихреним краєм печери, звірячим протоптом Докія подерлася по сушняк.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”