Значення
- (Історія) –
(історичне) Придворний або міський комік, жартівник, шут, який розважав панів, королів або магнатів своїми вигадками, дотепами, фокусами; часто виконував також функції осторонього радника.
- (Психологія) –
(переносне) Людина, що поводиться легковажно, несерйозно, схильна до пустих жартів і витівок; потішник.
- (Лінгвістика) –
(переносне, заст., зневажл.) Облудник, лицемір, пристосуванець; той, хто удає з себе когось іншого.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. блазник, р. блазника, д. блазникові, з. блазника, о. блазником, м. блазникові, к. блазнику