благословення

1. Дія за значенням дієслова “благословляти”; урочисте побажання добра, щастя, успіху, що супроводжується певним обрядом (наприклад, хресним знаменням) і вважається виявом Божої ласки або заступництва.

2. Релігійний обряд, яким священнослужитель закликає благодать Божу на людей або предмети (наприклад, благословення води, хліба, молодят).

3. Переносно: схвалення, дозвіл або моральна підтримка на якусь важливу справу, дію чи рішення.

4. У церковній практиці: спеціальна молитва або служіння, присвячене певній події чи потребі (наприклад, благословення авто).

Приклади вживання слова

благословення

Приклад 1:
Так, незважаючи на заборону, протягом років мені постачали рукописи для перекладу (додаток до заробітку): хтось із моїх колег, передусім із благословення завідувачок редакцій медицини (Ядвіги Мироненко) і сільського господарства (Зінаїди Захарової), оформляв роботу на себе, а я вже перекладала. Так з-під мого пера вийшли такі опуси, як «Зубопротезне матеріалознавство» або «Інфекційні хвороби».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Промокашка, та й вже”, — а однак “промокашка” була першою, хто впiзнав мiж ними присутнiсть наростаючої, самозароджуваної любовi, всяка‑бо любов на перших порах потребує свiдкiв, потребує — батькiвськи‑розчуленого схвалення свiтом нововиниклого в ньому союзу двох, i свiт нi‑коли не скупиться на об’яви благословення, на розвiль‑женi погляди, на усмiхи, з якими обертались на нас дядьки в привокзальному буфетi, куди ми вносили з вулицi, в летючому танцюристому ритмi, свiжий повiв невидимого карнавалу, атмосферу лукавих перезиркiв, маленьких розиграшiв, змовницьких чмихань над чимось страх кумедним, неспостережним для iнших, — сяйнi лелiтки, рясно розсипане щасливе конфетi, що, опадаючи, повiльно крутиться в повiтрi ще й по тому, як за розпромiненою парочкою зачиняються дверi, “Яку запальничку хоч’?” — “Червону”, — до бармена, з комiчно‑безрадно розкладеними руками: “Вона сказала — червону”, — i вже бармен сочиться, як спiлий персик, розлитим по лицю усмiхом спiвучастi й, наповняючи лямпки смолисто‑тягучою, мов розтоплений бурштин, рiдиною, переливає через верх, — о, свiт лю‑бить закоханих, бо лиш вони в тупiй монотонностi буднiв ще дають йому наздогад, що насправдi вiн iнак‑ший, лiпший, нiж звик про себе думати, що досить iно простягнути руку, крутонути контакт — i все довкола заграє, замерехтить барвистими скельцями з дитячого калейдоскопа, засмiється од повняви сил i пуститься в танок!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— “Та ну, — ронить вiн протягло, мало що не мрiй‑но, — їм не до того, у них — Любов”, — останнє слово вимовляється з великої лiтери, i ви, перезирнувшись, дружно кидаєтесь фотографуватися, кидаєтесь чи то обдаровувати старикiв собою, чи, навпаки, дякувати їм за несподiване, як мокрий цiлунок упалого на чоло лист‑ка, благословення, — потiм вiн забирає тi знiмки, i бiльше ти нiколи їх не побачиш, не виключено, що вiн подер їх на дрiбнi клаптики, вкинув у попiльничку й пiдпалив — наостанцi шпетненько пiдгрiбши попiлець у купку скорченим мiзинцем, — що ж, серце моє, я не в претензiї, постраждай трохи й ти: час було й тобi, по сорокiвцi, вiдкрити, що не всi ми “промокашки” або, в кращому разi, “мишачi кохання”, вибачай, але я вмiю грати — тiльки по‑крупному, i коли вже не коханням — не‑мишачим: справжнiм! — то в усякому‑будь разi, нiколи й нi в чiм — не “промокашкою”: волiю бути наждачком‑с), — тої першої ночi, чи не тодi, на прибутнiй хвилi пiднесення, зародився в нiй десь усерединi глибоко схований ледь iронiчний, просмiшкуватий холодок: блядка i блядка, з усiма приналежними атрибутами, мов якийсь стороннiй сценарист загодя подбав про жанрову чистоту сюжету (та ще й, як хутко з’ясувалося, невдатна блядка!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”