1. У музичній теорії та практиці — властивість твору або музичної системи, заснованої на використанні двох гармоній (ладів, тональностей), що існують одночасно або послідовно змінюють одна одну, створюючи багатогранну звукову структуру.
2. У математиці (теорії функцій) — властивість функції, яка є розв’язком бігармонічного рівняння (Δ²φ = 0, де Δ — оператор Лапласа), тобто є гармонійною як сама функція, так і її лапласіан.