беззгучний
[bɛzzɦut͡ʃnɪj] Прикметник
Буква:Б
Значення
- (Лінгвістика) –
Який не видає звуків, не супроводжується звуками; безшумний, тихий.
- (Лінгвістика) –
У лінгвістиці: про приголосний звук, що утворюється без участі голосу, лише за допомогою шуму; глухий (наприклад, звуки [п], [т], [к], [с]).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. беззгучний, р. беззгучного, д. беззгучному, з. беззгучного, о. беззгучним, м. беззгучнім