безземельник

1. Людина, яка не має власної землі для ведення сільського господарства; селянин, позбавлений земельного наділу.

2. Історично — представник селянства в дореволюційній Російській імперії, зокрема в Україні, що не мав або мав дуже малу земельну ділянку, що змушувало його працювати на поміщиків, кулаків або шукати заробітків на стороні.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |