безвольно

Приклад 1:
Від чаю до чаю крізь запітнілу шибку в мороці пропливають хвойні ліси, зрідка висвічені арка ми незлама- них вітром беріз.. І ти, з порябілими оч има від безконечного про минання за вікном, важко сповзаєш униз, підходиш до заспаного провідника, що саме миє склянки після вечірнього чаю, питаєш, в якому вагоні буфет, і починаєш довгу зухвалу мандрівку у невідоме.. Штовхнувши важкі тамбурні двері, вихо диш у напівтемряву, пов ну випарів, чийогось ослаблого плачу, тоді як у світліших вікнах пропливають понуро чорні сосни і часом зблисне осколок місяця.. Проминаєш пом’якшені його сяйвом умиротворені обличчя з роз туленими до тебе устами, вологим зіпрілим в олоссям, складками звислих до землі простирадл, і руки.. Опушені безвольно вдоли ну, розкидані, відкриті долонею до тебе, у такому здивованому запитанні, ніби вона, оголена до ліктя руках, 42 чекала на тебе вже стільки літ у цьому темному проході.. На якусь мить ловиш себе на думці, що ніхто і ніщ о в світі не задовольнить її, розтулену в німому запитанні.. І знов, штовхнувши оббиті залізом двері там бура, відхиляєш інші, пластмасові двері, піддавшись уже звичному колиханню, торкаючись час від часу нікельованих поручнів, заходиш в інший світ, устелений пухким трав’янистим хідником, що скрадає твої кроки під розсіяним верхнім світлом, і лише гірко подумаєш, що ти тут ніколи не був, і тебе тут немає в цьому лагідному, недоступному для таких, як ти, світі.. 1 знову ще одні двері, за ними знов безконечні двері кудись туди, вперед, десь у вагон, де в зовсім іншій напівтемряві тремтить, подзвонює склян ка на мокрому столику.. (Замовкає). І ще ніби я мав щось у руці., від чого лице моє аж пашіло.. Входить Молодий, подає стару, почорнілу електроплитку.
— Зеров Микола, “Камена”