Значення
- (Психологія) –
Стан глибокого смутку, відчаю або розпачу, коли людина не знаходить ні в чому втіхи або розради; повна відсутність утіхи.
- (Психологія) –
Властивість, яка характеризує когось або щось як таке, що не дає або не може дати втіхи; безрадісність, невтішність.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. безутішність, р. безутішності, д. безутішності, з. безутішність, о. безутішністю, м. безутішності, к. безутішносте