1. Стан глибокого смутку, відчаю або розпачу, коли людина не знаходить ні в чому втіхи або розради; повна відсутність утіхи.
2. Властивість, яка характеризує когось або щось як таке, що не дає або не може дати втіхи; безрадісність, невтішність.
безутішність
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |