1. (лінгвістика) Властивість синтаксичної конструкції, за якої зв’язок між її частинами (наприклад, однорідними членами речення або частинами складного речення) здійснюється без використання сполучників, а лише за допомогою інтонації та послідовності слів; відсутність сполучників.
2. (лінгвістика) Синтаксичний засіб зв’язку, що полягає у відсутності формальних сполучників між компонентами речення, що надає мовленню стислості, динамічності або створює ефект одночасності дій.