Значення
- (Лінгвістика) –
(лінгвістика) Властивість синтаксичної конструкції, за якої зв’язок між її частинами (наприклад, однорідними членами речення або частинами складного речення) здійснюється без використання сполучників, а лише за допомогою інтонації та послідовності слів; відсутність сполучників.
- (Лінгвістика) –
(лінгвістика) Синтаксичний засіб зв’язку, що полягає у відсутності формальних сполучників між компонентами речення, що надає мовленню стислості, динамічності або створює ефект одночасності дій.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. безсполучниковість, р. безсполучниковості, д. безсполучниковості, з. безсполучниковість, о. безсполучниковістю, м. безсполучниковості, к. безсполучниковосте