Значення
- (Лінгвістика) –
(лінгв.) Властивість речення, яке не містить присудка як головного члена, а також конструкція такого речення; безособовість.
- (Юриспруденція) –
(юр.) Стан або положення, за якого особа не має вироку (присуду) суду щодо вчинення злочину; відсутність судимості.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. безприсудковість, р. безприсудковості, д. безприсудковості, з. безприсудковість, о. безприсудковістю, м. безприсудковості, к. безприсудковосте