безпорадність

Значення

1. (Психологія) –

   Стан, коли людина не може самостійно впоратися з чим-небудь, не знає, як діяти, і відчуває повну немічність; беззахисність, безсилля.

2. (Психологія) –

   Відсутність необхідних засобів, можливостей або знань для вирішення проблеми чи подолання труднощів.

3. (Психологія) –

   У психологічному сенсі — почуття втрати контролю, розгубленості та неможливості знайти вихід із складної ситуації.

Правопис та відмінювання

Синоніми & Антоніми

Приклади з художньої літератури

• У дев’яносто другому він їздив двічі, в дев’яносто третьому — тільки раз, але надовго, здається, просидівши у Львові цілих три дозволених візою місяці. У дев’яносто четвертому, дізнавшись про наслідки останніх українських виборів, він вирішив, що йому вже ніколи не вдасться туди поїхати. Його тогочасні листи позначені особливою різкістю й гіркотою: “Ця країна мала чудові шанси змінитися й від стану перманентної потворності та олігофренічноїбезпорадності майже блискавично перестрибнути до стану принаймні нормальності. Виявилося, проте, що кількість тих, які всередині неї самої не хочуть цього, взагалі не хочуть її існування як такого, суттєво перевищує всі допустимі межі. Два роки тому я, здається, дуже помилявся. За великим рахунком, це не моя справа, а їхня, вони щодня роблять свій власний вибір. Мені шкода лише тієї нікчемно малої жменьки інакших, з якими я тут познайомився і досить незле співпрацював. Нині усі вони завмерли в недобрих передчуттях ліквідацій і чисток, хтось якось навіть вимовив уголос “еміґрація”, хтось інший “відокремлення, Збруч”. Не думаю, ніби при цьому мала значення доза спожитого алкоголю — це було заявлено цілком тверезо. Звісно, такі утворення як історично культурне товариство “Дунайський клуб” будуть закриті не відразу, не завтра, таким чином, поки є змога, слід устигнути зробити більше”. Тому в другій половині липня того ж дев’яносто четвертого року Карл Йозеф Цумбруннен надовго зникає в Карпатах, фотографуючи переважно старі цвинтарі для майбутньої виставки “Memento”. Майже цілий місяць він провів поміж небом і землею, орієнтуючись на старі військові, передбачливо привезені з Відня мапи, просуваючись трохи долинами річок, трохи ґрунтовими дорогами, а часом і гірськими хребтами, раз у раз вимовляючи дивне, як заклинання, слово Ґорґани. Він заходив у села тільки для того, щоб докупити трохи їдла — десятка українських слів і жестикуляції загалом вистачало для порозуміння; хтось інший запевняв, ніби він уже тоді мав коло себе перекладачку, але це не надто в’яжеться зі змістом і настроєм його тогочасних листів про самотність під зоряним небом. Того літа стояла дивовижна спека, трава вижовкла вже перед серпнем, і Карл Йозеф Цумбруннен дуже засмаг. Він над усе полюбив час від часу занурюватися в незліченні гірські потоки і зосереджено лежати в них, дивлячись у насичено синю, без жодної хмарини, безодню вгорі. Дощів не було вже віддавна, отже, води в потоках відчутно поменшало, але при цьому вона очистилася до зеленавої прозорості і була тепліша, ніж звичайно. А Карл Йозеф Цумбруннен, як і всі мої герої, дуже любив воду.
  — Юрій Андрухович