1. Фізична характеристика радіоактивного ізотопу, що визначає його здатність випромінювати бета-частинки (електрони або позитрони) в процесі радіоактивного розпаду; інтенсивність такого випромінювання.
2. У біохімії та медицині — показник функціональної активності клітин, тканин або речовин, що визначається за допомогою методів, заснованих на використанні радіоактивних бета-випромінюючих ізотопів як міток (наприклад, при дослідженні синтезу ДНК).