Словник Української Мови
Буква
1. (у словосполученні «бере-бере») народна назва рослини з родини гвоздикових з білими квітами, яка традиційно використовується в обрядах та для прикрашання; то ж, що біловінець звичайний, біловінок (Gypsophila paniculata).
2. (у словосполученні «бере-бере») народна назва рослини з родини айстрових з дрібними білими квітками, що утворюють волоті; то ж, що полиночок дівочий, дівоча пишність (Artemisia abrotanum).
Приклад 1:
Я слухаю тебе… твого кохання… (Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.) Нащо так?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Отож заразом злість бере, що безпідставної амбіції та честолюбивих потягів єсть у мене чималенько. Іноді хотілося б так: бути великим світовим талантом саме для того, щоб висловити всім людям свою погорду та й щоб ощасливити їх, кидаючи їм якусь одробинку од своєї геніальності… Гарно було б кинути тую одробину з погордою і по-наполеоновськи, зневажливо гукнути: Crêvez chiens si vous ne le voulez pas[21]!..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Тоді індійська вродниця бере йде вранці коло вікон Арістотелевих, співає веселу пісню та й кидає йому в вікна пучки свіжої м’яти. Арістотель забуває й про книги свої, бо співачка: Au cuer li met un souvenir Tei que son livre li fet clore[50].
— Тютюнник Григорій, “Вир”