бенкет

1. Урочиста, багата, шумна трапеза з великою кількістю учасників, яка влаштовується з нагоди якогось свята, знаменної події або просто для розваги; пишне застілля, гучне свято.

2. (у переносному значенні) Насолода, розкіш, надмірність у чомусь (наприклад, у почуттях, фарбах, звуках).

Приклади:

Приклад 1:
Співали в хорі під керівництвом Валентина Мальцева — як забути хвилини блаженства, коли твій голос вливається у божественне багатоголосся Леонтовича, особливо коли поруч із тобою ідеально точно виводить другу партію Таня Назарова, світла людина, відомий діалектолог, яка так рано пішла з життя… Тріумфальний захист дисертації 1958 р. і веселий молодіжний бенкет у ресторані «Динамо» в передноворічну ніч… А через пару місяців потому коридорами Інституту бігав неймовірно жвавий, рум’яний і променистий академік Гудзій: «Покажите мне эту девочку, написавшую такую интересную диссертацию!» (він був членом Вищої атестаційної комісії у Москві). Нещодавно серед запитань анкети, запропонованої мені аспірантом-істориком, що працює над темою, пов’язаною з шістдесятниками, я натрапила на припущення: «Складається враження, що шістдесятники були дуже серйозними молодими людьми, чужими звичних розваг молоді.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— а вояки там i правда як на пiдбiр — мiфологiчнi велетнi, помилково вбра‑нi в плямистий однострiй з автоматами через плече, розложистi гiрськi плато спин, рухомi стовбури стегон, мiцнi, з синюватим, проти оливкової засмаги, вiдливом, зуби, мов сама земля ожила й заходила в рiст, ах якi мужики, бенкет для зору! — в Схiднiй Європi пiди‑но пошукай таких розкiшних бардадимiв семiтського типу, — нiби там, серед на вохру випалених безводних пагорбiв, i далi тривала, нiколи не перериваючись, бiблiйна iсторiя, в кожному разi, цi — в одностроях i з автоматами, як прочiсували арабськi й християнськi квартали, посуваючись по осонню з облудно лiньку‑ватою грацiєю ситих хижакiв, — могли бути нащадками Авраама i Якова, мiй же професор — вже самими отими мерзлякувато, чи то вибачливо, скуленими (укри‑тися, сховатися, догiдливо пiдхихикнути й злитися з меблею) плiчками — заперечував достеменнiсть Старого Заповiту: з такими плiчками неможливо боротися з янголом, взагалi нiчого неможливо, окрiм як бiгти “по вєрьовочкє”, що вiн цiлий вiк i робив, що робили, з колiна в колiно все глибше вгрузаючи пiдборiддям у грудну клiтину, мiльйони ашкеназi, а вєрьовочка лопнула i жида прихлопнула, гай‑гай!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Зоряним часом письменника Івана Багряного стали 1928—1930-ті роки, коли були надруковані його поеми «Батіг», «Вандея», «Собачий бенкет», «Гутенберг», епопея «Комета»; письменник зробив також спроби й у прозі — журнал «Всесвіт» опублікував його оповідання «В сутінках» та «З оповідань старого рибалки». Але після видання «Книгоспілкою» роману у віршах «Скелька», де письменник використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII столітті селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир, почалася нищівна критика не лише твору, але й самого автора.
— Невідомий автор