1. Художній стиль у європейському мистецтві кінця XVI–XVIII століть, що характеризується динамічністю, емоційною напруженістю, виразністю форм, пишністю, контрастністю та прагненням до величі, поєднанням реальності з ілюзією.
2. Період розвитку європейської музики (приблизно 1600–1750 роки), для якого характерні становлення мажоро-мінорної системи, поява таких форм, як опера, ораторія, сюїта, розквіт поліфонії та творчість композиторів на кшталт Баха, Генделя, Вівальді.
3. Переносно: щось надмірно складне, вичурне, пишне або навіть химерне, що нагадує за своєю формою цей стиль.