балалайка

1. Народний струнний музичний інструмент, поширений переважно серед східнослов’янських народів, що має три струни та трикутний корпус-резонатор, на якому грають перебором або брязканням.

2. Переносно: про щось, що видає різкі, негармонійні звуки, нагадуючи гру на цьому інструменті (зазвичай іронічно або зневажливо).

Приклади:

Приклад 1:
І як по команді звучав урочистий гімн контори «Шило-Швайка»: — Мандоліна-балалайка — голосніш дзвеніть! Про контору «Шило-Швайка» світу розкажіть!
— Самчук Улас, “Марія”