Приклад 1:
Однак це не химера, а не шкідлива й поготів, навпаки, з усього цього ще вив’яжеться для всієї родини якийсь хосен, хоч вона, Наталка, й погоджується з Богданом, що студіювати якесь там мистецтво, може, й легше, тільки її, Наталку, тягне саме на медицину, а не на мистецтво, в котрому вона нічого не тямить і котре її ані скілечки не хвилює, її тягне виключно на медицину, і вона кожною клітиною чує: це її покликання — лікувати людей, допомагати іншим, бабратися, як Богдан каже, в кишках, крові й екскрементах, що, до речі, її, Наталку, ані трохи не разить і не лякає, як не лякає й та обставина, що їй, Наталці, доведеться довгенько поповчитися, заки вона скінчить коледж, університет і медичну практику. Зрештою, хіба вона не заходилася біля книжок, і це зовсім не так нудно, як їй колись здавалося, хоч Богданові й не втямки, як це вона, Наталка, змусить себе чогось навчитися, коли досі він ще не бачив, аби вона подужала нараз прочитати хоч дві сторінки, проте тепер вона, Наталка, прочитає не тільки дві, а й значно більше, у чому він, Богдан, невдовзі й сам переконається, що й дійсно не забарилося статися, на велике здивування Богдана, який раптом відкрив, що Натальці, попри все ще численні родинні обов’язки, серед яких вона досі не знаходила для себе часу, бож у їхньому восьмиосібному господарстві сама Богданова матір, попри її невичерпну енергію, не годна була б з усім упоратися, — Наталці наука легко дається, далеко легше, ніж того сподівалася сама Наталка, котра, на початку вдавшися до науки, аби приглушити в собі Данила, оскільки з такою ятрущою раною в грудях не можна було існувати, перегодя дійшла для самої себе не передбаченого висновку, що, властиво, навчання, до берегів якого її зовсім випадково прибило, її, Наталку, справді цікавить, так цікавить, що за деякий час Богдан, котрий спочатку, хоч і не перечив, але досить скептично поставився до Наталчиних здібностей (бож звідки мали взятися ці здібності в Наталки, по-своєму милої, тільки ж, очевидячки, поверхової, без жодних прихованих закамарків у душі, а тому такої безпосередньої і цим найбільше привабливої особи, яку тепер ніби підмінили?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
