Словник Української Мови
Буква
1. (у мовознавстві) Назва першої літери давньогрецького алфавіту (α), що позначала голосний звук [a]; також символічне позначення початку чогось (заст. «від альфи до омеги» — від початку до кінця).
2. (у математиці) Позначення малого додатного числа, нескінченно малої величини (здебільшого в термінах «альфа» та «аза»).
3. (перен., заст.) Основа, початок, фундаментальні знання або принцип чогось (наприклад, «знати ази науки»).
Приклад 1:
— «Не чол: я аза в глаза не знаю».— Кто ж тебе направил на путь мира? — «Мене направили три регулки».— Кіи три регулки?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Брожу трохи по місту, згадуючи осінь 1920 р. і місцевий «воєнний городок», потім продаж підошов на місцевому базарі 1922 р. після невдалої вилазки на Волочиське, потім — маневри 1932 р. Увечері йду до місцевого театру — зустріч із А. Терниченком «Циганка Аза», жахлива вампука! Другого дня, 1 /III виникає чимала тривога: машина, якою ми приїхали, мусить залишитися тут, а далі треба щось комбінувати.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”