Словник Української Мови
Буква
АВТО́ГРАФ, -а, чол. рід.
1. Власноручний підпис, напис, зроблений рукою автора (письменника, художника, композитора, відомої особи тощо). Він попросив у письменника автограф на книжці.
2. Власноручний рукопис, оригінальний текст, написаний автором; оригінал. У музеї зберігаються автографи поета.
Приклад 1:
Так, десь у кінці 80-х я знайшла у кишеньці обкладинки старого записника автограф восьми віршів Василя Стуса (він колись подарував його мені, а я сховала й забула), які було вперше опубліковано у збірці «Дорога болю». Невеличкий блокнот у зеленій обкладинці періоду 60-х.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Автограф написаного в 1776 р. трактату «Икона Алківіадская», редагованого автором пізніше, свідчить про його очевидне намагання орієнтуватися на правила російського правопису, складені, як вважають, харків’янином І. Переверзєвим і призначені спеціально для українців (Харків, 1792). Так, Сковорода виправляє в іменниках жіночого роду в місцевому відмінку однини и на t (наприклад, замість по земли пише по землі, в пустыни— в пустині, на яблони — на яблоні), замінює закінчення іменників у множині з и на ы (вітри на вѣтрьі), ближчу до живої мови фор· му синов на церковнослов’янську сыны (родовий відмінок множини) і т. п. У радянському мовознавстві встановилася думка, що твори Сковороди написані староукраїнською книжною мовою другої половини XVIII ст., коли остання поступово вже виходила з ужитку.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Чорновий автограф із зошита Ковалинського має епіграфом слова Горація «Solum curo feliciter mori» (Дбаю про те, щоб щасливо померти). Це свідчить, що епіграф з Біблії був доданий пізніше при укладанні циклу.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”