Словник Української Мови
Буква
Апелювання, -я, с. Дія за значенням апелювати.
1. Звертання до кого-, чого-небудь за порадою, підтримкою, допомогою; посилання на когось, щось як на підставу для чогось. Апелювання до громадської думки.
2. юр. Оскарження судового рішення в апеляційному порядку; подання апеляції. Апелювання до вищої судової інстанції.
Приклад 1:
Міліція!» також межував із абсурдом: згадки про якусь «міліцію» були такими ж безсенсовними, як і апелювання до «добрих людей», однак в роки розвинутого соціалізму архетип «дільничного» (міліціонера чи терапевта — несуттєво) був доведений майже до ідеалу і, позбавлений внутрішніх суперечностей, не викликав спротиву глядацької аудиторії. Звісно, на шляху вдосконалення совкових ідеологем траплялися й прикрі помилки.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 2:
Першою і головною спільністю дарування себе є шлюб i родина, правду про родину Іоанн Павло II читає у світлі Христового апелювання « до початку», коли залишається вираженим первісний намір Творця щодо людини; шлюб є зустріччю i поєднанням, відображенням чоловіка i жінки у Творці, який обрав його місцем призначення існування нових людських осіб. У теології Іоанна Павла II шлюб зростає до рангу «пра-знаку» творчого входження Бога у світ, або «пра-причастя» (знаку привітного i діючого діяння милості).
— Котляревський Іван, “Енеїда”