АНТИТЕ́ЗА, и, жін.
1. у літературознавстві та риториці. Стилістична фігура, що полягає в різкому протиставленні понять, образів, думок для посилення виразності мовлення. Наприклад: «Вони вороги, але йдуть до одної мети: він хоче знищити старий лад, вона — збудувати новий» (Іван Франко).
2. у філософії. Поняття, що позначає протилежний бік суперечності в діалектичному процесі розвитку; стадія заперечення тези. У тріаді «теза — антитеза — синтез» антитеза виступає рушійною силою переходу до вищого рівня пізнання.