Словник Української Мови
Буква
АНТАГОНІЗМ, -у, чол.
1. Непримиренна суперечність, боротьба протилежних сил, інтересів, поглядів, прагнень; ворожнеча, протиборство.
2. біол. Форма взаємовідносин між організмами (або їхніми частинами, тканинами, речовинами), що характеризується взаємним пригніченням або знищенням; протидія.
Приклад 1:
А коли стеблина летить додолу, він ніби оправдовується: — Долю Бог мав, Же кий упав… Як можна бачити, В. Стефаник використав два етнологічні мотиви (якийсь містичний зв’язок жайворонка з небесними чертогами і антагонізм його з Богом), однак цілком підпорядкував їх власній художньо-естетичній концепції, вдаючись навіть до зовсім протилежних ходів: стосунки Бога й жайворонків за народними уявленнями далеко не мирні й не ідилічні, тоді як у новеліста цей птах виступає посланцем небес і сам є, може, навіть втіленням божественного Абсолюту. Жайворонок не хоче летіти до Бога, заливаючись натомість несамовитим співом.
— Зеров Микола, “Камена”