АНА́ПТИКСИС, у, чол., лінгв. Фонетичне явище, що полягає у вставці голосного звука в середину слова для полегшення вимови групи приголосних, зокрема в процесі засвоєння запозичених слів або в діалектному мовленні; вставний голосний, епентеза.
анаптиксис
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |