акула

1. Велика морська хижа риба з родини акулових, що має видовжене тіло, вкрите лускою, кілька рядів гострих зубів та зяброві щілини з боків голови; поширена переважно в тропічних і субтропічних водах.

2. *перен.* Той, хто безжально експлуатує інших, наживається за чийсь рахунок; хижак, грабіжник (про людину або організацію).

Приклади вживання

Приклад 1:
), почувши серед величенького гурту спів «Ще не вмерла Україна», Валентин одразу вирішив: інша, сприятливіша нагода ледве ми вдруге трапиться, тому треба діяти негайно, — наслідком мого він, Гончаренко, не добравши гаразд, що гурт, властиво, не гурт, а чорнявий юнак та дві особи жіночої статі, котрі від Гончаренкового наближення розчинилися в повітрі, та й вершник і кінь — не кінь і не вершник, а звичайнісінький кентавр (подробиця, яку Гончаренко усвідомив тільки перегодя, коли вже запізно було відступати), — і кинувся в обійми Віктора Платоновича з криком його, Валентина, порятувати від червоних єдинонеділимних гієн, що Віктор Платонович негайно й заходився здійснювати, зірвавши бляшану вивіску над корчмою «Крапчаста акула» й відмітаючи нею напади, аж радянці мусіли відступитися, уможлививши Устимові й Жоломієві, котрі так негадано втелющилися в бійку, виманеврувати Віктора Платоновича з Гончаренком, якому запопадливі єдинонеділимні браточки встигли притовкти три ребра й вивихнути ліву руку, — виманеврувати в напрямі Давидової охорони, що одразу ж завдяки Зіновієві Терелі пов’язалася з відповідними чинниками, а вони вже (самозрозуміла річ, за активної участи того ж таки всюдисущого Терелі, службовця Давидової охорони, збирача поштових значків, майстра карате, знавця середньовічних фортифікаційних споруд та індонезійської кухні, полум’яного патріота, який про себе казав, ніби він доти невмирущий, доки знайдеться йому гідний заступник, котрому він, Тереля, передасть, як це йому свого часу було передано, важкенну, а заразом і легку авреолю, невидимий живий панцер, що його він носить на собі, як слимак свою хатку, майбутню самостійну Україну, котра й найасимільованішого, найзапроданішого малороса-небораку, що давно відцурався свого кореня, змусить кинути всі лакомства чужинецькі, хороми, близьких, жінку й дітей і на голому місці серед пустелі й каміння заходитися будувати вільну незалежну Україну, оскільки без повернення до власного коріння, ніхто не годен добігти вищого призначення, нитки якого тримає Всевишній, хоча людині часом і здається, наче її долю варять у казані самого диявола, бо хіба він, Тереля, не звідав цього на собі, він, котрий не одного земляка вирятував з халепи, скеровуючи потім кожного до вищих Допомогових установ, які…) й заопікувалися Гончаренком, Гарантувавши йому право політичного притулку в Німецькій Федеративній Республіці, звідки Гончаренко трохи перегодя вже законно й виеміґрував до Сполучених Штатів, де його в Нью-Йорку не раз відвідував Устим, намовляючи Валентина, замість учитися на п*каря, що, звісно, вельми поплатний фах, особливо в Америці, — Тільки ж не все, що поплатне — привабливе! — вибрати собі петомість морську кар’єру, до якої (не лише на думку його, Устима, а й Віктора Платоновича, а Віктор Платонович у цій справі дещо тямить!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Російський народ не акула, а наш великий брат, і не марно радянський Рилєєв 8 — прекрасний російський поет Прокоф’єв 9—виступив в журналі «Огонек» на захист української мови, як перед тим товариш Софроновl0 — теж один з кращих синів нашого північного брата — відповів на крик мого серця, коли він був на Україні, на «Любіть Україну» він благородно і мужньо відповів: — Люби Україну! От справжні сини Росії, а їх сімдесят, якщо не більше міліонів, і всі вони так думають, і всі вони люблять Україну святою братньою любов’ю, і віра в це розвіює піч моєї душі, і в ній встає залитий сльозами світанку день, що у нас є великий спільник і він не віддасть на поталу нашу українську мову всіляким воробйошш і білодідам.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |