Словник Української Мови
Буква
АКОМПАНЕМЕ́НТ, -у, чол.
1. Музичний супровід сольної партії (голосу чи інструменту) або основної мелодії. Грати на гітарі з акомпанементом фортепіано.
2. перен. Сукупність звуків, шумів, що супроводжують яку-небудь дію, явище. Спілкування відбувалося під акомпанемент дощу.
Приклад 1:
Музикознавець Річард Крокер виконав ассирійський романс під акомпанемент точної копії шумерської ліри (її корпус виготовили з червоної берези та ялини, струни — з кишок). Він зазначив, що в цій мелодії з глибини тисячоліть «немає нічого неприродного чи дивного».
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”