А́кання, -я, с. 1. Лінгв. Фонетичне явище в деяких говорах української мови, а також у білоруській та російській мовах, що полягає в невиразній вимові ненаголошеного голосного [о] як звука, близького до [а], або в його повній заміні на [а] (наприклад, вимова [а] замість [о] в словах *молоко*, *вода* тощо).
2. діал., зневажл. Те саме, що а́кання (у 1 знач.), але вживається як негативна характеристика мовлення, що відхиляється від літературної норми.