Словник Української Мови
Буква
АБСТРА́КЦІЯ, ї, жін.
1. У процесі пізнання — уявне відокремлення одних властивостей і зв’язків предмета від інших, від самого предмета; абстрагування. Абстракція дає змогу вивчати явища в «чистому» вигляді.
2. Результат абстрагування; теоретичне узагальнення, яке відображає загальні, істотні властивості явищ дійсності. Наукова абстракція.
3. Щось невизначене, надто загальне, відірване від конкретних предметів і явищ; відсторонене поняття. Говорити абстракціями.
Приклад 1:
Ім’я Юрія Луцького спершу сприймалося мною як абстракція, як знак, чи то головний об’єкт ідеологічних нападок совєтської пропаганди на «буржуазно-націоналістичне», «антирадянське» літературознавство в діаспорі. Живих обрисів воно почало набувати вже тоді, у Празі 1987 р., коли на заповітній книжковій полиці в кабінеті З. Ґе-ник-Березовської я поряд із Шереховим «Не для дітей» натрапила на дві збірочки з романтичними назвами — «Голубі диліжанси» і «Легкосиня даль» (з «Ваплітянським збірником» познайомилася пізніше) — упорядковані Ю. Луцьким листи й різноманітні матеріали з архіву А. Любченка.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— Годинник, — твердив він, — це — річ чистої ідеологічної умоглядности, абстракція, продукт теоретичних розумувань. Він не більше як ідеологічна категорія, безпосередньо пов’язана зі схемою механістичного мислення XVII століття.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”