АБСОЛЮ́Т, а, чол.
1. У філософії та теології — вічне, незмінне, вседосконале першоджерело буття, яке не залежить від жодних умов і не потребує нічого поза собою; абсолютний дух, абсолютна ідея.
2. У широкому вжитку — щось самодостатнє, безвідносне, універсальне, що є взірцем або найвищою мірою чого-небудь.