Аба́полок, -лка, ч. 1. діал. Те саме, що оба́піл; крайня дошка, одержувана при поздовжньому розпилюванні колоди, яка має одну плоску, а другу опуклу (необроблену) поверхню. 2. заст. Відрізок, шматок (перев. деревини, колоди).
абаполок
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: t.d. () |