рус

1. Назва середньовічної східнослов’янської народності, що мешкала на території Київської Русі та є етнічною основою для формування сучасних українського, білоруського та російського народів; також — представник цієї народності.

2. (заст.) Поетична назва Русі-України, українського народу або української землі.

3. (заст., рідк.) Назва давньої слов’янської писемної мови (церковнослов’янської київської редакції), що використовувалася в Київській Русі.

Приклади:

Приклад 1:
Почухав го­ло­ву пан Ула­со­вич, дов­го ду­мав, да­лi й ка­же: – Себто, по-ва­шо­му, пе­ре­ло­ми­ти хво­рос­ти­ну; так ти-бо ка­жеш, що се вже не хво­рос­ти­на, а ле­порт об на­шiй сот­нi, так щоб ча­сом не бу­ло нат­рус­ки вiд стар­ших; бо i сам здо­ров знаєш, що пан пол­ко­вий пи­сар щось до нас до­би­рається i так i пiдг­ля­да, щоб мок­рим ряд­ном на нас на­пас­ти. – Не убоїмся, не уст­ра­шiм­ся су­пос­та­та зо усею йо­го враж­деб­ною си­лою.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 2:
Не знаю, де б то опи­ни­лась сяя ба­ба, i як би зах­рус­тi­ли її кiс­точ­ки, i хто б то їх iз цу­ци­ком поз­би­рав, як­би Дем’ян Оме­ля­но­вич не роз­сер­дивсь за сiї ба­бу­си­нi ре­чi так, що вже не мож­на бiльш! Пi­ни йо­му пов­ний рот, аж че­рез край те­че, i язи­ка не по­вер­не, тiльки тру­ситься, та ку­ла­ки сту­лив, та скиг­лить, мов кри­вий цу­цик.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Дату смерти Михайла — 1246 20/IX дає Суздальська лїтопись, його житиє (давнїйша версия у Макарія Исторія рус. церкви, V с.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”