одинцем

Приклад 1:
— а це, як він уже дещо набрався розуму (зрештою, цьому усвідомленню деякою мірою сприяло й те, що коли він цілу зиму жив на півночі Канади, уперше полюючи одинцем і заготовляючи шкури, йому майже кожної ночі, замість дичини, снігу й лісу, снилися ті цитриново-рожеві краєвиди з новозеландськими сходами й заходами сонця, котрі невдовзі стали й говорющими, і то зовсім не тому, що він, Пилип, узяв був тоді за звичку голосно сам із собою розмовляти, щоб чути навколо людський голос, який виривав його з самотности й здичавіння), а це й навело його на здогад, який з часом переріс майже у певність: чи не був весь його потяг до малярства, який нібито аж надто позірно маніфестувався в тих цитриново-рожевих краєвидах, що виповнювали його сни, — далеким і тому, звісно, й спотвореним відсвітом його, Чоботаренкового, призначення, про яке він зеленого поняття не мав (а хто коли мав, навіть як Провидіння, як тоді перед Чоботаренком у Римі, й розгортає перед самим носом смертного створіння книгу буття? ), — завдяки чому Пилип так довго й не міг розшулічити, що й до чого, — але яке його так рано й виштовхнуло з Нової Зеландії, змусивши тинятися по світу?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Говорити, звичайненько собi дiйти згоди було неможливо — оскирявся з мiсця, займаючи оборонну стiйку, на той час, коли спроба серед дня витягнути до нього руки стала зроджувати в нiй блискавичне млосне вiдчуття захитаної рiвноваги — наче в рiзко спиненому лiфтi, або коли спiшиш одинцем навперейми юрбi, що сипонула з тролейбусної зупинки, — вiн‑бо “не любив, коли його обмацують”, далебi нездоровою була ця знехiть до нормального контакту (“I не соромно тобi оце, — насмiшкувато скалив око з подушки, — обмацувати мужчин? “), — на той час вона ладна була вже не те що говорити — голосити, нескiнченним двадцятичотиригодинним монологом (так неперетравлена їжа пре з отруєного органiзму в оба кiнцi), трясти його за плечi, щоб докричатися, та що ж це таке, чувак, — а чувак, мiж iншим, сiм’ю будувати приїхав, сурйозно, без дурникiв, привалив у чiм стояв, оце кохання!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Збірки поезій, видані в Україні: 1985 — “Пригадай на дорогу мені”; 1986 — “Місяць шипшини”; 1988 — “Ожина обрію”; 1990 — “Прогулянка одинцем”; 1992 — “Верховний голос”; 1993 — “Іскри в слідах”; 1999 — “Човен”; 2000 — “Срібна рука”. Збірки, видані за кордоном: 1992 — “Місяць шипшини” (англійською мовою в перекладі Миросі Стефанюк, Торонто, Канада); 1994 — “Signos” (іспанською мовою в перекладі Віри Вовк, Ріо-де-Жанейро, Бразилія).
— Тютюнник Григорій, “Вир”