бабця

Приклад 1:
— ай обертали поруч осяйних красунь на купу мертвого м’яса, яке спочатку, заки Пилип заговорив з Харитею, було привабило Чоботаренка, котрий тоді й не здогадувався, — хоча йому ще в Хусті, куди Чоботаренко на закінчення подорожі Україною заїжджав зі своїми напарниками відвідати Дорощукову рідню, Гадай-Петро заповів велику любов, дві смерті найдорожчих йому осіб і докорінну зміну в житті, — який відбиток накладе на його існування Харитя, що її він, Пилип, після першої ж спільної ночі і до від’їзду до Нової Зеляндії на похорон батька, а тоді поновно після прискореного повернення, бо він уже не міг існувати без Хариті, і аж до тієї безглуздої автобусної катастрофи, напередодні якої Харитя йому прозрадила, що вона нарешті дозволила собі від нього завагітніти, і, як запевнив її лікар, за сім місяців він, Чоботаренко, матиме дитину, яку він під час кожної зустрічі в Харитиному малесенькому помешканні на 80-ій вулиці з виглядом на Гудзон майже чотири роки вимолював від неї, марно намовляючи Харитю стати його законною дружиною й силкуючися витлумачити їй, а можливо, й собі самому, і це Харитя напевне вичула і тому так довго й не погоджувалася, терпляче чекаючи, заки він, бідолаха, сам розбереться в собі, а він, Пилип, того не добрав, болісно потерпаючи, що Харитя надто звикла до волі й не хоче в’язатися жодним подружжям, та ще з голодранцем без освіти й визначеного фаху, — що ані шість років різниці, ані її акторські, зрештою, не такі вже великі амбіції — зовсім не перешкода, оскільки Харитя й Пилип ще перед народженням, — хоч би і в яких різних культурах чи расах їм довелося б прийти на світ, вони однак знайшли б одне одного, — поруч лежали в Божому розподільникові життя в спільній сірниковій коробці, призначені одне одному, і тому він, Пилип, не бачить жодного сенсу чекати аж десять років, як це, сміючися, ставила за передумову Харитя, мовляв, коли він, Пилип, за десять років, — рік, два — надто короткий термін випробування любови, та й потім вона, Харитя, і так завжди біля нього, скільки йому того заманеться, отож коли він, Пилип, за десять років не позбудеться матримоніяльних намірів щодо її скромно-нескромної особи, то вона обіцяє задовольнити і це його бажання, інакше вона буде не Харитя), — а Леся й Марта, щодо яких Чоботаренко довго вагався, котра з них вродливіша, бо вони — Леся на рік старша від Марти, — ніби доповнювали одна одну, бувши водночас такими різними не лише вдачею (звісно, не виключене, що якби не бабця Забірків, котра згодом не раз допізна розважала Чоботаренка, коли йому надто довго траплялося чекати на Харитю, Пилип ледве чи й роздивився б, — на це, може, й дійсно потребувалося доскіпливішого жіночого ока, — що, як здавалося Чоботаренкові, жагуча, — а як з очима, повними чорного приску, й асфальтовим волоссям бути не жагучою? — хоча бабця згодом уточнювала, що це не зовсім так, а Харитя просто конала зі сміху, пояснюючи, що Леся з-поміж них трьох найхолодніша, адже вона, на відміну від Хариті й Марти, жодного разу, навіть у смаркатому віці не закохувалася в хлопців, Леся — це справжнісінький айсберґ, хоч тепер цей айсберґ Сашкові без перерви й народжує дітей, треба було Лесі цих дітей!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— тiльки од проходу тремтячим голосом обiзвалася старенька бабця: “Дайте їй спокiй, чого ви причепилися до дiвчини?” — “Маммаша!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— так що, вгамувавшись i вiдтрусившись схарапудженим тiлом, ти ж її, врештi‑решт, i потiшати‑меш), — а яка, цiкаво, вона мала бути, як не фригiдна, — ди‑тина голоду (в тридцять третьому, трирiчною вже, перестала ходити, i бабця їздила на перекладних товарняках до Москви, мiняти своє вiно — двi ряснi низки середземноморських перлiв — на двi торбини сухарiв), дитина, вихарчувана на пiдiбраних у полi колосках, за котрi колгоспний об’їжджчик, раз заскочивши, шмагонув батогом по щоцi — досi знати тонку ниточку бiлястої близни, i на тiм, Богу дякувати, окошилося, бо батько, твiй цебто дiд, уже мив золото десь межи сопок, за яких пiвтора десятки лiт i твiй батько, а її майбутнiй муж, те саме робитиме, а їй — нiчого, минулися тi колосочки, i наїлася згодом усмак, годочкiв так за двадцять, вже як, скiнчивши унiверситет, почала працювати, — а американськi совєтознавцi зоддалеки все нiяк не доглупаються, чого в цьому поколiннi стiльки нестатурно‑гладких кобiт, знай Фромма з Юнгом мiж рядкiв на свiтло перечитують, — жерти їм у двадцять хотiлося, жерти й бiльше нiчого! — давитися студентським пайковим хлiбом, напихати в рота в обi жменi, пiдбираючи крихти, що таке клiтор, вони за ввесь вiк так i не дiзналися (вперше ти замислилася над їхнiм жеребом раз в аптецi: викинули жiночi пакети, черга, всуцiль iз молодих дiвок, шамко напаковувала торбинки, а бабульки, пiдступаючись, кротко перепитували: “Дєвочкi, а што в етiх пакєтах?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”