розчулення

1. Стан, коли людина відчуває ніжність, зворушення або співчуття, що часто супроводжується сльозами або емоційним піднесенням; дія за значенням дієслова “розчулити” або “розчулитися”.

2. (у переносному значенні) М’якість, теплість у висловлюваннях, поведінці або творчості, що викликає подібні емоції.

Приклади:

Приклад 1:
Сльози захвату і розчулення з’являються на обличчях і проступають з-під масок. І от якийсь позаземний жіночий голос приєднується до Орфеєвого співу — так, це Еврідіка нагадала про себе коханому.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
), — “Тут десь був тодi березовий мiсток” — “Вiн i зараз є — ходiмо, покажу”, — тiльки вiн один не вдавав призвоїтого розчулення, взагалi нiчого не вдавав, а мовчки, зосереджено й затято, думаючи й пiдмiчаючи своє, пролапувався крiзь її стан, як потiм, ночами, крiзь шийку матки, щоб нарештi видихнути: га, ось вона! — стояли над нерухомим плесом, встеленим ряскою кольору патини, “Дивись, — хитнув головою, — який дзен”, — i раптом боляче стис її за плечi: “Слухай!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”